Information to parents |

Information to parents

Check List for Parents «How to Help Children Cope With Stress»

Як впоратися з реакцією дитини на тяжку подію:

Страх – нормальна реакція на будь-яку небезпеку, що загрожує нашому життю або безпеці.
Чого бояться діти після катастрофи?
- Вони бояться повторної катастрофи, травм і смерті.
- Вони бояться розлуки з родиною.
- Вони бояться залишитися на самоті.

Ми повинні визнати, що перелякана дитина – це сильно перелякана людина, у якої всі реакції продиктовані інстинктами!
Перший крок з боку батьків повинен полягати в тому, щоб зрозуміти, які саме страхи і тривоги відчувають діти.

Дії батьків:

Дуже важливо, щоб всі члени сім’ї залишалися разом! (не варто віддавати дітей в санаторії, тим паче за кордон, одразу після переїзду чи пережитої травматичної ситуації).
Дітей слід заспокоювати як словами, так і вчинками.
Прислухайтеся до розповідей дітей про їх страхи.
Прислухайтеся до розповідей дітей про те, що вони відчувають і думають про те, що відбувається; проявляйте позитивне ставлення до цих розповідей.
Роз’ясніть дітям відомі вам факти, що стосуються тяжкої події; вислухайте реакцію дітей.
Запропонуйте дітям поговорити.
Попри дитячі страхи, як самі діти, так і всі члени сім’ї повинні продовжувати нормальну діяльність.
Спілкуйтеся і дійте у співпраці зі службами допомоги (психологами, соціальними працівниками, вчителями) або з учнівською групою підтримки в школі, де навчаються ваші діти.

Кроки для стабілізації ситуації з боку батьків.

Будьте уважними до змін в поведінці дитини. Зверніться до лікаря, психолога, психотерапевта, якщо стан дитини викликає занепокоєння.

Допомога дітям шкільного віку

Поведінка дитини	Що можуть зробити батьки
Розгубленість після того, що трапилося.	Зрозуміло поясніть дитині, що сталося. Уникайте деталей, які могли би налякати дитину. Відповідайте на всі питання дитини (без роздратування) і поясніть, що зараз сім’я в безпеці. Скажіть: «Я знаю, інші діти кажуть, що тут теж стрілятимуть, але ми переїхали в інше місце і ми тут в безпеці». Повідомте своїй дитині, що буде далі, особливо, що стосується школи та місця проживання.
Почуття відповідальності та провини. Школярі можуть переживати, що з їхньої вини щось сталося, або переживати за інші сім’ї та їхніх дітей.	Дайте дитині можливість поділитися своїми проблемами. Поясніть їй: «Після нещастя багато дітей, та й дорослі теж, думають, що все могло би бути інакше, але це не означає, що вони винні». Переконайте свою дитину в тому, що вона не винна, і поясніть їй, чому це відбулося. Ви можете сказати: «Спробуй пригадати. Лікар нам сказав, що Мурчика вже не можна було врятувати, вже було запізно, ти не винен», «бабуся з нами не поїхала, бо вона так вирішила, ми всі хотіли, щоб вона була поруч».
Постійний страх, що ситуація може повторитися, реакції на спогади.	Кажіть: «Це лише спогади, зараз ти в безпеці, я поряд». Постарайтеся зробити так, щоб дитина не бачила репортажів про те, що трапилося, а краще вимкніть телевізор взагалі. Телесюжети та розмови про подію провокують боязнь того, що подія знову повториться. Але якщо дитина захоче з вами поговорити про це, вислухайте її.
Переказує те, що трапилося, відтворює в грі.	Нехай ваша дитина вводить спогади про подію в свої малюнки та ігри. Знайте, що така поведінка – нормальна. Слідкуйте, щоб в іграх та малюнках результат був завжди позитивним. Наприклад, скажіть: «Ти можеш спробувати намалювати, як виглядатиме наш будинок, коли ми його знову побудуємо. Тоді ми краще зможемо його уявити».
Поганий сон. Сняться жахи, страх спати одному.	Заспокойте дитину: «Так, це був поганий сон. Давай подумаємо про приємні речі, щоб вони тобі наснилися. Спробуй заснути, а я буду гладити тебе по спинці».
Зміни в поведінці Незвично агресивна чи неспокійна поведінка.	Організуйте дитині активний відпочинок, нехай більше рухається і тим самим відволікається від своїх почуттів. Скажіть дитині: «Підемо погуляємо? Іноді буває корисно рухатися, це дозволяє впоратися з сильними почуттями».
Скарги на біль у тілі. Без видимих причин болять голова, живіт, м’язи.	З’ясуйте, чи є медична причина – відвідайте лікаря. Якщо ні, то заспокойте дитину і скажіть, що така реакція є нормальною. Заспокойте її, зробіть масаж м’язів, погладьте по голові/животу, зробіть глибокі дихальні вправи – нехай повторює за вами. Упевніться, що ваша дитина багато спить, правильно харчується, п’є багато води і достатньо рухається.
Спостереження за тим, як батьки реагують на нещастя. Діти не хочуть додатково навантажувати батьків своїми проблемами.	Залишайтеся якомога спокійнішими, щоб не посилювати хвилювання дитини. Ви можете сказати: «Так, у мене зламана кістка, але лікар її перев’язав, і мені вже краще. Напевно, ти злякався, коли побачив, що я поранився?». Дайте дитині можливість поговорити про ваші і свої почуття.

Допомога підліткам

Поведінка дитини	Що можуть зробити батьки
Дистанційованість, почуття сорому і вини.	Створіть комфортні умови, щоб обговорити з підлітком травматичну подію і його почуття. Підкресліть, що його почуття нормальні. Скорегуйте його почуття надмірної відповідальності і провини, реалістично вказавши на те, що насправді могло бути зроблено, щоб запобігти ситуації. «Ми не могли взяти бабусю з собою, бо вона не хотіла їхати і прийняла самостійне рішення залишитися. Твоєї вини тут немає».
Збентеженість щодо власних страхів, ранимість, страх отримати штамп ненормального.	Допоможіть підлітку зрозуміти, що його почуття нормальні: «Я відчував себе так само, боявся, був безпорадним. Більшість людей почувають себе так, коли з ними відбувається нещастя, навіть якщо вони зовні спокійні».Заохочуйте його підтримувати стосунки з близькими та однолітками. «Дуже дякую, що пограв зі своєю маленькою сестричкою. Їй вже набагато краще».
Страх того, що подія повториться, і реакції на спогади.	Допоможіть підлітку розібратися в ситуації, поясніть різницю між нещастям і пов’язаними з ним спогадами. «Якщо тобі щось нагадує про цю подію, ти можеш спробувати сказати самому собі: «Зараз мені сумно, бо я згадав про нещастя, але тепер все інакше, тому що все позаду і я в безпеці». Поясніть йому, що повідомлення про подію в телевізорі можуть викликати страх того, що все повториться. «Якщо дивитися телевізор, можна зробити собі ще гірше, тому що показуються ті самі картинки. Давай вимкнемо телевізор?»
Раптова зміна у відносинах з людьми. Підлітки можуть віддалятися від батьків, родини, однолітків; можуть різко реагувати на поведінку батьків.	Збирайтеся частіше всією сім’єю і говоріть про те, як ви всі себе почуваєте. Зверніть увагу на те, що саме сім’я і друзі дають необхідну підтримку після нещастя. «Знаєте, наші почуття абсолютно нормальні після того, що ми пережили. Добре, що ми тримаємося разом». Навчіть бути терплячим щодо різних реакцій членів сім’ї на нещастя. «Ти молодець, що залишався спокійним і допомагав, коли тієї ночі кричав твій молодший брат». Визнавайте відповідальність за власні почуття. «Я хотіла би вибачитися за те, що так різко поводилася з тобою вчора. Я буду працювати над тим, щоб залишатися спокійною».
Бажання завчасно почати доросле життя. Наприклад, кинути школу або одружитися.	Намагайтеся переконати підлітка відкласти важливі рішення і якось інакше вселити в нього почуття впевненості. «Я знаю, що ти думаєш про те, щоб кинути школу і знайти роботу, аби підтримувати нас грошима. Однак поспіхом не варто приймати такі серйозні рішення. Ми працюємо над тим, щоб владнати ситуацію».
Радикальні зміни в переконаннях.	Поясніть, що зміни в переконаннях людей, які пережили таке нещастя, трапляються дуже часто і з часом проходять. «У всіх нас велике нещастя. Коли в житті трапляються такі події, всі люди відчувають страх, деякі виходять із себе, навіть хочуть помститися. Зараз це здається неймовірним, але через якийсь час ми всі знову будемо відчувати себе краще і повернемося до звичайного життя».
Турбота про інших та їх сім’ї.	Допоможіть дитині знайти заняття, які відповідали би її настрою і були важливими (прибрати навколо гуртожитку, збирати для постраждалих речі або іншу допомогу).

Sources:

Психосоціальна допомога внутрішньо переміщеним дітям, їхнім батькам та сім’ям з дітьми зі Сходу України : посіб. для практиків соціальної сфери / Мельник Л.А. та ін. ; за ред. Волинець Л.С. – К. : ТОВ «Видавничий дім «Калита», 2015. – 72 с.

National Child Traumatic Stress Network; National Center for Post-traumatic Stress Disorder; WHO manual “Psychological First Aid. Field operations guide. 2nd edition”.

Information to parents |